Карина Якубовська
15 років, м. Мукачево, Закарпатська обл., Україна
Авторська проза
Творча робота
“Моя подяка” (Карина Якубовська)
Вчитель Ядвіга Балога
Міжнародний конкурс Алея Зірок. 21-й сезон
Щоб ставати відомими артистами, долучайтеся до програми просування талантів Alley of Stars Promo. Створюйте онлайн портфоліо за програмою Hollywood!
Моя подяка
Шановний Василю Юрійовичу, пише Вам Карина з міста Мукачева. Ви приходили до нас у Будинок школяра для зустрічі з вихованцями гуртка «Юні журналісти». Дуже сподіваюсь, що преслужба Вашого підрозділу передасть цього листа. Знаю, що після короткої відпустки Ви повернулись туди, де йдуть жорстокі бої. Це саме в тих краях, де, можливо, серед вцілілих будинків є і той, де колись жили ми з мамою і татом. В одному із містечок Донеччини я народилася і виросла. Там пройшли шість моїх найкращих років і могло б пройти усе життя. Але почалося так зване АТО і ми усією родиною приїхали в Мукачево. Зараз я вже не зовсім чітко пам’ятаю своїх друзів, дім, садочок. Але тим більше бережу спогади про щасливі, радісні хвилини дитинства. Там, у рідному містечку, тато вчив мене їздити на велосипеді. У тому місті дідусь катав мене на мотоциклі, купляв різні солодощі. Я любила допомагати мамі на городі, тихцем завжди вибирала найбільші полунички. На вулиці було дуже багато друзів, з якими хотілося гратися і гратися. Мама згадує, що ввечері загнати мене додому було ще тим головним болем. А потім… А потім сталася війна.
Чорними хмарами пожарищ, страшним гуркотом розривів снарядів перекреслила наше радісне минуле.
На щастя, моя свідомість немов завісою закрила від мене страшні спогади. Лише з розповідей старших знаю, як ми переховувались у підвалі, як під акомпанемент куль вирвалися з зони боїв і розбитими дорогами, ризикуючи напоротись на міну, вибирались туди, де мирне життя.
Знаєте, я не плакса. Але, вже живучи в Мукачеві, я довго навіть не могла чути про АТО, про бої, поранених, загиблих. Просто сиділа тихенько і навіть не помічала сліз. За ці роки я заспокоїлась, але коли 24 лютого минулого року в новинах знову пролунало: будинки мирних жителів Маріїнки було обстріляно з гармат, я «зірвалася» і ридала до спазмів , до істерики, до гикавки. Уже більше року ми знову живемо у тривозі, в очікуванні новин з фронту.
Ми вже звикли до Мукачева, об’їздили все Закарпаття. Полюбили цей чудовий край. Я, як дорогоцінні перли, збираю свої нові спогади: про перші враження від побаченого, про гори, озеро Синевир і водопад Шипіт, про рожевий пелюстковий сніг після цвітіння сакур, про те, як спеціально пішла в центр, щоб потриматись за палець стража нашого міста – сажотруса Берті – бачі і загадати, щоб війна скінчилася чимшвидше. Ви ж, можливо, не знаєте, для чого триматись за ґудзик чи за палець пам’ятника… Просто люди здавна вірять у прикмету: зустріти коминаря – станеться щось хороше. Мукачівцям пощастило, бо у нас у центрі міста стоїть пам’ятник сажотрусу. Сам дядько Берталон продовжує займатись чисткою димарів, а коли до нього на день народження приїжджають колеги з інших країн і всі приходять сфотографуватися біля бронзової фігури іменинника, то, щоб збулося бажання, не обов’язково терти ґудзика на пам’ятнику: «чарівні» ґудзики з своїх кишень щедро роздає тепер уже і мій відомий земляк . Ой, я стільки могла б розповісти Вам про Мукачево. Але перші роки три мені і батькам було дуже складно адаптуватися у новому місті. А мова! Спочатку ми думали, що потрапили за кордон. Та, власне,й досі, коли закарпатці швидко – швидко говорять, як тут кажуть, по – містному, все! Зрозуміти щось дуже важко..Потім – школа. В перший клас я пішла в одну школу, далі перейшла в іншу. Було дуже складно звикнути до нового класу. Більшість дітей були давно між собою знайомі: колись ходили в один садочок чи гралися в одному дворі. Я відчувала себе дуже одинокою і страждала від цього. Але з часом все змінилося . В мене з’явилося багато друзів, тато має непогану роботу, а головне – у мене тепер є сестричка! Коли вона народилася, я була щасливою, думала, що в неї не буде таких страшних снів і спогадів, як у мене. Але, на жаль, не вийшло! Вона дуже боїться, коли звучать сигнали повітряної тривоги і доводиться йти в сховище. Сподіваюсь лише, що коли війна скінчиться, а я вірю, що перемога близько, вона забуде про свої страхи.
Вибачте за такого емоційного листа. Я просто після того, як Ви. під час зустрічі з нами, гуртківцями, згадали про моє рідне місто, не могла не подякувати Вам, всім тим, хто не відступив, хто захищає наше мирне життя.. Його не було б, якби Ви з побратимами здалися, не вистояли. Я бажаю вам всім міцного здоров’я, оптимізму, бережіть себе і, головне, повертайтесь живими!
З щирою вдячністю, Карина
© Карина Якубовська
ДОКУМЕНТИ КОНКУРСІВ ОПТИМАЛЬНІ ДЛЯ АТЕСТАЦІЇ
ВСІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДОДАЮТЬСЯ В НАЦІОНАЛЬНИЙ ТВОРЧИЙ ФОНД
ТАЛАНТИ ПРОСУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ, ЄВРОПІ І В СВІТІ
УЧАСНИКИ ОТРИМУЮТЬ ДОПОМОГУ ВІД МЕЦЕНАТІВ
Ви можете подарувати Меценатську нагороду (одну чи декілька), яка з відповідними цифрами з'явиться на сторінці учасника, а кошти працюватимуть на просування талановитої людини (колективу).
Хто вже отримав меценатську нагороду?
ВЗЯТИ УЧАСТЬ В КОНКУРСІ
Допомога талантам
Докладніше (положення і заявка).
© 2010-2026 Андрій Мірошниченко & Креативні Екосистеми, назва конкурсу, дизайн та правила. | Також sui generis.
Всеукраїнські і міжнародні конкурси в Творчій екосистемі Алея Зірок України.
__________СЬОГОДНІ В ПРОМО
Якби не було тебе...
"Якби не було тебе..." – найкраща пісня про кохання у цьому році
КУРСИ
ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
Музична індустрія. 60 годин
Інклюзивна освіта. 15 годин
