Андріана Сабов
14 років, м. Мукачево, Закарпатська обл., Україна
Авторська проза
Творча робота
“Останній мирний день народження” (Андріана Сабов)
Вчитель Ядвіга Балога
Міжнародний конкурс Алея Зірок. 21-й сезон
Щоб ставати відомими артистами, долучайтеся до програми просування талантів Alley of Stars Promo. Створюйте онлайн портфоліо за програмою Hollywood!
Останній мирний день народження
Скільки себе пам’ятаю, день 23 лютого завжди був у нашій родині особливим. Ні, не тому, що колись (як розповідала мама) у цей день вітали зі святом всіх чоловіків. Просто 23 лютого – день народження мого тата. То ж 23 лютого 2022 року від попередніх років відрізнялося лише тим, що на ювілей ми з мамою та сестрою приготували йому крутий подарунок – ноутбук, про який так давно мріяв батько. То ж він на радощах зграбастав нас усіх: «Мої рідні, які ви…!» На цей день у нас була розписана ціла програма. Після обіду – традиційний фільм . І там, хоч тітонька в кінотеатрі поглядала на нас скоса, активно похрустіли попкорном ( для чого ж тоді його продають у фоє?» Погода була не дуже… То ж на атракціонах після відвідин кінотеатру ми надовго не затримались, зате відвели душу в тирі. Тато – професійний військовий і частенько водив нас сюди, то ж ми з сестрою у тирі не новачки. На цей раз пощастило мені – нагородою стало кумедне біло – коричневе плюшеве цуценя з висунутим язичком і з такими величезними сяючими очима. Ну, а вже під вечір, коли прийшли гості , був і торт із свічками і веселі посиденьки, де без кінця лунало: «А пам’ятаєш?». То татові товариші без кінця згадували якісь, як правило, веселі події. Спати полягали досить пізно.
Коли у квартирі почався якийсь незрозумілий рух: то ніби щось впало, то мовби скрикнула мама, сестра почала штурхати мене. Очі не хотіли відкриватися. Але щось таки прогнало сон. А коли зрозуміли, що мама гірко плаче, а тато не заспокоює, а лише підганяє: «Швидше, швидше, машина вже виїхала!», – ми кинулись на кухню.
Мама, побачивши нас, почала витирати сльози і веліла повертатись в кімнату, та потім махнула рукою, мовляв, що вже там… Ми тихенько присіли в куточку і з коротких реплік батьків, зрозуміли, куди збирається батько. Сестра боляче вхопилась за мою руку, але я видер руку і кинувшись до тата зі сльозами почав кричати: « Ні, ні, я тебе не пущу!». Я розумів, що це його обов’язок перед країною та народом, але мені було дуже боляче відпускати його на війну. Тато обняв нас міцно – міцно і пообіцяв повернутися . Вже відкривши двері і , якось підозріло відвернувши голову, раптом сказав:” Бережи маму і сестру, залишаю їх на тебе…”. І лише після цих слів вийшов.
Я довго не міг змиритися з тим, що все це відбувається насправді. Ще довго, скрутившись калачиком, лежав у своїй кімнаті і все ще сподівався, що це все – страшний сон. Але, на жаль, це було насправді. Тільки моє плюшеве цуценя, яке чомусь сестра не почала випрошувати собі, було зі мною поруч, і ніби підтримувало. Його скляні блакитні очі дивилися прямо в душу, вони ніби запитували : “Чого ти плачеш? Все ж буде добре, і тато обов’язково повернеться живим..” Притиснувши до грудей іграшку, я згадав теплі татові обійми, наринули спогади про вчорашній день, коли ми зовсім не думали про війну, коли я був поруч з найдорожчою для мене людиною і весело проводив час, не думаючи про жодні проблеми. Напевне в ті ранкові години 24 лютого я вперше відчув себе не підлітком, а дорослим, на якого покладено відповідальність за маму і сестру.
Весь цей час тато намагається підтримувати хоча б якийсь зв’язок з нами. Він завжди знаходить щось оптимістичне у всьому. Спочатку: ” Не бійтесь дороги, вас зустрінуть, будуть допомагати!», « Тут не так страшно, трішки голосніші звуки, ніж у тирі», «Скоро весна», тепер: «Все буде добре, перемога буде за нами!»
Дорога сюди, до вас, далася нам нелегко, та й кому було легко у перші тижні війни, коли всі жили у страху, колони машин рухались зі швидкістю равликів, а підлий ворог не зважав, що в автомобілях мирні люди і діти. Але нас і справді зустріли, як рідних…Мама потрохи почала відходити від страху за нас, за тата і навіть наважилася відновити свій невеличкий бізнес. Якось на очах подорослішала сестра і тепер, у вільний від навчання час, активно допомагає мамі у пекарні.
У квітні минулого року нам прийшла від тата посилка, адже 16 квітня в моєї сестри був день народження. Він передав нам солодощі, для сестри набір макіяжу. Військовий, який доставив нам вісточку від тата, напевне вирішив, що до подарунків не вистачає букета і приніс гілку сакури. Ми до того вже встигли намилуватися цим чудом природи, адже місто за кілька днів просто потонуло у рожевому. На жаль, ця краса дуже крихка й недовговічна. Напевне тому мама заклала гілочку у книжку, щоб вона збереглася, як листочки гербарію. Ми з сестрою не раз помічали, як мама притисне ту книжку до грудей та тихенько змахне сльозу і прикусить нижню губу, адже не хоче показувати свої емоції при нас, та ми також відчуваємо цей біль і сестра втікає й забивається десь у куточок, щоб і собі поплакати.
Вже йде другий рік війни, але я й досі чітко пам’ятаю всі події, які пережив. Ту страшну дорогу з вирвами від снарядів, виючого від страху песика, якого притискала до себе огрядна тітонька, яка їхала разом з нами у бусику, страшне ревіння бомб, коли ми вискакували з машини і, хто де, намагалися забитись у якусь ямку. Місто, яке прийняло нас – чудове, квітуче, але коли дивлюсь на сакури, бачу ту гілочку, яку мама притискає до грудей і одразу всі думки про тата….
День починається і закінчується новинами з фронту. Я дуже боюсь та переживаю за батька, адже він найважливіша людина в моєму житті, з ним ми пережили найкращі хвилини, він, як ніхто, підтримував і підтримує мене у житті. Я сумую за ним та вірю , що він, як і всі наші захисники, вже скоро повернеться додому, знову міцно нас обійме і все буде добре, як раніше..
P.S. У мене в минулому році у школі з’явилася нова подружка, яка разом з мамою та братом втекла від війни у наш, більш спокійний край. Вона ділилась дечим про пережите, про перші дні війни там, у них, на Харківщині, але майже одразу починала плакати. А от її брат розповів, навіть не соромлячись того, що його очі також наливались незвичною для хлопця вологістю. Мені здається, у нього після цієї розповіді ніби тягар якийсь з плечей упав. Сподіваюсь, їм сподобається, як я про це написала…
© Андріана САБОВ
ДОКУМЕНТИ КОНКУРСІВ ОПТИМАЛЬНІ ДЛЯ АТЕСТАЦІЇ
ВСІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДОДАЮТЬСЯ В НАЦІОНАЛЬНИЙ ТВОРЧИЙ ФОНД
ТАЛАНТИ ПРОСУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ, ЄВРОПІ І В СВІТІ
УЧАСНИКИ ОТРИМУЮТЬ ДОПОМОГУ ВІД МЕЦЕНАТІВ
Ви можете подарувати Меценатську нагороду (одну чи декілька), яка з відповідними цифрами з'явиться на сторінці учасника, а кошти працюватимуть на просування талановитої людини (колективу).
Хто вже отримав меценатську нагороду?
ВЗЯТИ УЧАСТЬ В КОНКУРСІ
Допомога талантам
Всеукраїнські і міжнародні конкурси в Творчій екосистемі Алея Зірок України.
__________СЬОГОДНІ В ПРОМО
Якби не було тебе...
Обрій в її очах
Я відчувала те саме
Дівчинка з Місяця
Ілон Маск – марсіанин
