Марія Телитченко
27 років, м. Бориспіль, Київська обл., Україна
Авторська проза
Творча робота
Дитяча казка “Таємниця гірського короля” (Марія Телитченко)
Результат
Перше місце (95 балів)
Міжнародний конкурс Сузір’я Україна-Європа. 22-й сезон
Щоб ставати відомими артистами, долучайтеся до програми просування талантів Alley of Stars Promo. Створюйте онлайн портфоліо за програмою Hollywood!
Таємниця гірського короля
Колись давно відомий фольклорист Рудольф Дженкінс вирішив довести, що гірський король Мутано-Пампелу існує. У науковому світі Дженкінса вважали божевільним старим чоловіком і були впевнені в тому, що він остаточно з’їхав з глузду. Найкращі друзі відвернулися від нього. Але Дженкінс вірив, що легенда про гірського короля не вигадка і не зважав на думки інших.
Коли він черговий раз був у горах, у пошуках чарівного порталу, що за легендою веде до гірського короля Мутано-Пампелу, стався обвал.
Сам Дженкінс не постраждав. Він поліз у кишеню і стиснув в руці аркуші зі старовинної книги “Легенди Білого королівства” і не знав, що тепер робити далі. “Невже після стількох пошуків я маю вертати назад?” — думав Дженкінс. Каміння, що обвалилося, перекрило вхід у гірські печери. Аж раптом позаду Дженкінса щось ніби зарухалося. Він побачив синє світло, що йшло зсередини печери. Перед ним наче виросли напівпрозорі двері, що миттєво створилися й тремтіли, немов попереджаючи, що от-от зникнуть. Дженкінс доторкнувся до тих дверей і якась невідома сила затягнула його всередину.
До тями він прийшов, вже коли опинився на яскраво-зеленій лісовій галявині. В Дженкінса все тіло розколювалося від болю, він спробував піднятися, але в голові паморочилася. Тоді, зібравшись з силами, Дженкінс дістав з торби напій з шавлії й зробив ковток. Це надало йому трохи бадьорості і він насилу підвівся. Все навкруги було незвичайним: листя на кущах і деревах було світло-зеленого кольору, а різнокольорові квіти зроблені, немов з кришталю. З цікавості Дженкінс зірвав жовтий тюльпан. Квітка випадково випала з його руки і розбилася. Побачивши це, вчений ледь не розплакався з радощів.
“Скляні і кришталеві квіти! — крикнув він сам собі. Саме їх описує Ельдео Берінг у “Легендах Білого королівства”! Тепер я нарешті зможу довести, що гірський король існує!” І от Дженкінс трохи попоїв харчів, що взяв з собою на далеку дорогу і рушив далі. Вдалині побачив він Кобальтові гори. Про них Ельдео Берінг писав в своїй книзі, наче вони прокидаються раз на п’ять років і розмовляють з усіма навкруги. Але того дня гори і не думали з кимось говорити та були мовчазні і трохи похмурі. Раптом з сірих хмар закапав діамантовий дощ. І невдовзі все навкруги було усіяне маленькими діамантами. Дженкінс прикрився парасолькою і встиг назбирати жменьку діамантових краплин. Старий вчений сяяв від радості, а серце, здавалося, от-от вискочить у нього з грудей. Він дістав бінокль і побачив, що на схилі Кобальтових гір біліє маленька хатинка. Дженкінс, хоч і сильно втомився, але змусив себе піднятися на схил. Треба було шукати ночівлі.
Підійшов він до хатинки, коли сонце майже сідало. У хаті запалили вогник. Дженкінс постукав три рази. Господар хатинки не змусив себе довго чекати. Коли Дженкінс побачив, хто йому відкрив, очі його зробилися широкі, як повний місяць. Перед ним стояв гном у зеленому мисливському одязі.
— Ардеголь, — сказав він Дженкінсу на гном’ячій мові.
— Левелдер. — подякував Дженкінс, який добре володів гном’ячою мовою.
— Ар мар бе кап. — продовжував далі вчений, пояснюючи гному, що він збився зі шляху. Той ввічливо запропонував йому чаю, на що Дженкінс погодився. Та не знав старий вчений, яке лихо спіткало його. Тільки-но допив він чай, як впав на підлогу непритомний. Його тіло затремтіло і він перетворився на гнома.
Коли Дженкінс прокинувся, то вже не пам’ятав, хто він такий. Гном Гвак, який отруїв Дженкінса, дав йому нове ім’я — Білзіц і зробив його своїм слугою.
Минуло з того часу багато років. Гном Гвак віддав свого слугу Білзіца на службу до злого мага Аристідеса. Гном Білзіц не пам’ятав нічогісінько з того, що відбувалося з ним раніше: що колись він був вченим, як потрапив до чарівного світу і хто перетворив його на гнома. Гном Гвак набрехав йому, що він його зведений брат і нещодавно зірвався зі схилу Кобальтових гір і втратив пам’ять. Білзіцу здалося це цілком зрозуміло й правдоподібно, тим паче, що він не міг перевірити слова гнома Гвака.
І от в гном’ячій раді було цілих вісім гномів: гном Гвак був старший за всіх, гном Бельвей — найхитріший з усіх, Бумбут — найдурніший з усіх, Йоркец — найжадібніший з усіх, Зенкель — найзліший з усіх, Брамун — найпотворніший з усіх, гном Дедалько — найбоягузливіший з усіх і нарешті гном Білзіц — найдобріший з усіх. За наказом короля-мага Аристідеса вони грабували міста і села чарівного світу, підпалювали гірські поселення тролів і крали в них золото. Скарбниця Аристідеса завжди була повна-повнісінька. Але гном Білзіц не міг бути злодієм і грабувати. Одного дня, коли гноми мали здійснювати чергове пограбування, він сховався в ущелинах Кобальтових гір. Інші гноми його шукали і не знайшли. Довелося їм йти без нього. А гном Білзіц тим часом заблукав у Кобальтових горах. Від втоми він заснув і наснилося йому таке: ніби з гірського каменю вийшов невеличкого зросту чоловічок і сказав йому:
— Ти — не гном Білзіц, а вчений, Рудольф Дженкінс. Тобі потрібно звідси забиратися.
— Не розумію про що ви! Хто ви такий?
— Я — Мутано-Пампелу, гірський король. Колись я був королем Білого королівства і звали мене Альмас, а тепер після того, як маг Аристідес зробив мене гірським королем понад сто років тому, я прокидаюся лише раз на п’ять років.
Мутано-Пампелу подивився на гнома проникливим поглядом й в очах Білзіца спалахнули іскри.
— Ваше Величносте, я, здається, згадав! Я згадав, хто я! Я — Рудольф Дженкінс, фольклорист з міста Овендейл. Я все життя мріяв зустрітися з вами, легендарний королю. Але ви і я в небезпеці. Ми обидва заручники мага Аристідеса. І ще ці гноми. Я не витримую їх, які ж вони злі й потворні! Як, скажіть мені як, королю, ми можемо боротись проти злих чар Аристідеса й семи гномів?
— Моя сестра, відьма Ельменра, допоможе нам. Оскільки я — гірський король, я не можу читати закляття, інакше вони мені нашкодять. Але ти, Рудольфе, можеш викликати її дух. Скажи на відьомській мові три рази: “Галісенто мормо дале. Кве ківак есхім бурале” і вона з’явиться перед нами.
— Я вимовлю закляття. Але скажіть мені, королю, що воно означає?
— Це стародавня відьомська мова. Мені й самому важко перекласти. Сутність в тому, що хай відьомська душа прокинеться з глибокого сну і прийде до того, хто її викликає.
Тоді Дженкінс проговорив те закляття три рази, як і належало. Перед гірським королем і Дженкінсом з’явився напівпрозорий дух відьми Ельменри.
Ельменра, побачивши свого брата, гірського короля, кинулася до нього і крикнула:
— Невже ти досі живий, Альмасе?
— Так, Ельменро. Але як бачиш я — тепер гірський король і у мене нове ім’я — Мутано-Пампелу.
— Ціле століття минуло, як я загинула намагаючись побороти Аристідеса. Однак все марно. Ти — зачинений в горах, а я лише блукаю світами. Мій дух — неспокійний.
— Ельменро, я знайшов того, хто врятує нас, оживить тебе і моя люба Селеста знову буде вільна.
— Ти досі її пам’ятаєш?
— Заради неї, щоб тільки вона вижила, я погодився на умови Аристідеса стати гірським королем, інакше Аристідес вбив би мою кохану Селесту, а я б залишився жалюгідним королем Білого королівства, який не здатен захистити ту, яку любить.
— Але ж Селеста нічого не знає про твою любов до неї і думає, що Аристідес врятував її від злого гірського короля, тобто від тебе.
— Послухай, Ельменро, він обдурив її? Невже це правда? Звідки ти знаєш, що вона думає так?
— Наші сестри, Альмасе, котрі досі живі, сказали мені, що Селеста стала дружиною Аристідеса і цілком довіряє йому. Він наділив її своїми чаклунськими силами, зачарував і ти не зможеш нічого довести Селесті. Тим паче, Аристідес тепер король Білого королівства і побудував собі новий розкішний замок!
— Аристідеса і його слуг має хтось зупинити! Вони спустошують цілі міста і села, роблять жителів чарівного світу бідними. Ми маємо щось придумати. Тепер ми не одні. З нами Рудольф Дженкінс. Він не з чарівного світу, але багато знає про нас і опинився в лапах слуг Аристідеса. Дженкінс зміг викликати твій дух і зможе знищити Аристідеса. Тільки скажи, Ельменро, в чому сховано його життя?
— У золотій яблуні, що на краю світу.
— Я готовий туди рушити. — сказав Дженкінс. Тільки допоможіть мені туди дістатися.
— Але ж, Альмасе, я бачу його наскрізь. Дженкінс служив у Аристідеса.
— Він служив Аристідесу, бо втратив пам’ять і не знав хто він.
— А якщо він тебе дурить?
— Ні, Ельменро, Кобальтові гори розповіли мені про нього. Він був слугою Аристідеса не з власної волі.
— Тоді чому він має вигляд гнома?
— Бо Гном Гвак зачаклував його.
— Здається, я зараз прокинусь. — крикнув Дженкінс. Невже ви зникнете?
— Ельменро, хапай швидше його за руку. — сказав гірський король. Летіть на край світу і зрубіть золоте дерево, у якому тримається життя злого Аристідеса.
Ельменра схопила за руку Дженкінса і разом вони полетіли через країни і міста, ліси й гори аж до самого краю світу, де сонце видно майже до ночі. На краю світу була велика пустеля. Там росло багато-багато чудернацьких квітів і дерев. Серед них росла золота яблуня з золотим плодами. Ельменра підлетіла до тієї яблуні й сказала Дженкінсу:
— Я начаклую сокиру, а ви, Дженкінсе, рубайте яблуню.
Проговорила відьма Ельменра довге закляття і виросла перед очима Дженкінса невеличка сокира. Він взяв її у свої коротенькі руки й вдарив один раз — яблуня нахилилася, вдарив другий раз — вона повалилася, вдарив третій раз — усе дерево і золоті яблука всохли.
Тим часом у королівському замку Аристідес відчув, що його серце от-от розірветься. Коли золота яблуня всохла, він впав на мармурову підлогу і перетворився на сірий попіл. Це сталося на очах Селести. Побачивши, що сталося з її чоловіком, вона кинулася до дзеркала Мермаліс, у яке можна побачити будь-що на світі. Селеста подивилася у дзеркало і запитала:
— Скажи мені, дзеркало Мермаліс, що сталося з величним магом-королем Аристідесем?
— Золота яблуня, у якій було його життя, всохла. Дженкінс і Ельменра зрубали її.
— Хто ці люди? Я помщуся їм за смерть мого чоловіка.
— Пізно, Селесто. Замок Аристідеса руйнується. Біжи звідси швидше.
Селеста насилу змогла вибратись з замку. Через мить замість нього вже були руїни. Слуги мага Аристідеса — семеро гномів розтанули в повітрі, наче їх ніколи не було, бо їх створив сам маг. А тепер коли його більше немає, вони не могли далі існувати. До Дженкінса повернулася його справжня людська зовнішність. Відьма Ельменра знов ожила, а замість лихих Кобальтових гір виріс замок білого короля — Альмаса, який більше не був гірським королем. Селеста побігла до замку Альмаса, витягла з кишені чарівну паличку, щоб знищити його, але він крикнув:
— Селесто, не смій цього робити. Колись я врятував тобі життя. Аристідес поставив мені умову: або я залишаюся королем Білого королівства і ти помираєш, або я стаю навіки гірським королем і ти живеш вічно. Я обрав останнє і заради тебе був частиною Кобальтових гір ціле століття, бо любив тебе.
— Ти брешеш мені! Твої слуги вбили мого чоловіка! Арео селента! — крикнула Селеста, що означало на чаклунській мові “зникни назавжди”.
Але не встигла Селеста махнути паличкою, як відьма Ельменра перетворила її на ворону і вона, забувши ким була до цього, вилетіла у вікно. Довго боліло серце короля Альмаса від того, що та, яку він колись любив, намагалась його знищити. Проте тепер коли він зміг вибратися зі столітнього полону, нарешті в його життя прийшли справжні друзі — його сестра, відьма Ельменра, і вчений, Рудольф Дженкінс, який став його радником. Так Біле королівство за багато років вони відродили разом і все лихе покинуло його назавжди.
ПУБЛІКУЙТЕ ЦЕ І КОМЕНТУЙТЕ В FACEBOOK-ГРУПІ
ВСІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДОДАЮТЬСЯ В НАЦІОНАЛЬНИЙ ТВОРЧИЙ ФОНД
НАЙКРАЩІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДОДАЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНИЙ ЗОЛОТИЙ ФОНД ТВОРЧОСТІ
❤ Подаруйте учаснику квиток в UA:TOP Наші Facebook групи: Алея Талантів і Алея Зірок ВЗЯТИ УЧАСТЬ В КОНКУРСІ
Допомога талантам
Всеукраїнські і міжнародні конкурси в Творчій екосистемі Алея Зірок України.
__________СЬОГОДНІ В ПРОМО
Обрій в її очах
Я відчувала те саме
Дівчинка з Місяця
Ілон Маск – марсіанин
