Наталія Лисенко

Наталія Лисенко

38 років, с. Морозівка, Київська обл., Україна
Авторська поезія

Творча робота
Лірична поезія:
Давайте зимувати разом, Бруштинова зима, Відлуння гроз вже ледве чути, Роззитане небо, Блакитні очі України, Хтось бачив, як цвіла весною вишня?, Ми досі в лютневому холоді

Ми досі в лютневому холоді

Ми досі в лютневому холоді,
Ми стомлені, злі, та не скорені.
Ми то плачемо, то говоримо:
«Борімося, браття, – поборемо!»

Заблукавши, мабуть, в географії,
Наші землі обстрілюють градами,
То куди ж доведуть ті “спасатєлі”
Обіцяючи гроші з “наградамі”?

Дочекаємось – стільки боролися!
Ми від «братніх» обіймів стомилися!
Українки в підвалах народжують,
Щоб ми знов, як земля, відродилися!

© Наталія Лисенко

Хтось бачив, як цвіла весною вишня?

Хтось бачив, як цвіла весною вишня?
Як бавились хрущі поміж гілок?
Ми, опустивши голови, молилися Всевишньому,
Тримали руки міцно діточок.
В підвалах весну зустрічали.
Боялися зробити зайвий рух.
А як тремтіло тіло, серце як стискалось.
Від вибухів та галасу ревух.
Нам стало звично захищатись.
Виборювати право на життя.
Вперед, нема чого тих москалів боятись!
Бо з нами Бог і правда, вся Земля.
Вже стільки ненька витримала лиха.
Клеймо довіку їм, убивцям і рабам.
Вже кров з очей, а серце стоне тихо,
Убитих стільки діточок… бо йде війна.
Це геноцид, ніяк інакше,
А ми не хочемо “расєйській мір”!
Женіть,соколики, тих виродків пропащих.
Хай згине й їхній злий кумир.

© Наталія Лисенко

Блакитні очі України

Засніжені гори, тумани в долинах,
ховаються сови в лугах.
Яка ж ти чарівна моя Україна,
з волошками в жовтих степах.
Твої сині очі, волосся русяве,
калини пучечки в руках.
Цілюща вода у струмочках розталих,
де коси купає верба.
Медовий янтар подарований бджолами,
Раніше нечувані співи птахів.
А скільки природи війною зруйновано,
Смертями полеглих укриті шляхи.
Не треба війни нам, благаю не треба,
Ми спокою хочемо нашій землі.
Вже вивчити мають від нашого берега,
дорогу московські усі кораблі.

© Наталія Лисенко

Розхитане небо

Розхитане небо, хвилясте,
Розкришені хмари, мов сіль.
Хто знає ціну свого щастя,
Той стримує сльози і біль.

Нас живить стремління до волі,
Захоплює мужність і гарт.
Буває, що друзі підводять,
Де майже був фініш, знов старт.

Як важко, на справді, зізнатись,
Життя не здивує нічим.
Що небу дало розхитатись?
Багато на це є причин.

© Наталія Лисенко

Відлуння гроз вже ледве чути

Відлуння гроз вже ледве чути,
Блакить вся мрамором покрита.
Не просто літні вечори забути,
Немов швидкий роман прожитий.

Як влітку скрізь калюжі повні,
А листя не зелене – спіле.
Пройтись не мрій, вони холодні,
Аж холодок пробіг по тілу.

На волю просяться ще почуття,
Життя сторінку перекреслити не в силі.
Так щиро й жалібно скотилася сльоза,
Душа ще мріє знов розправити вітрила.

Про вчора марно горювати,
Зітхати, плакати тужливо.
Ще так багато планів: жити, мріяти, кохати,
Це просто осінь друже, осінь наступила.

По осені гуляю променадом,
Чарують барви навкруги,
Коралові, багряні, полум’яні.
І гріють тих, хто на кохання захворів.

© Наталія Лисенко

Бруштинове небо

Розлетілись птахи за кордони,
Не привітний їх затишний сад.
Скільки б ми не вдивлялися вгору,
Не ловити вже нам зорепад.
Все бруштином прикрасила осінь,
І дерева, поля і кущі.
Хризантеми в рудому волоссі,
З горобини браслет на руці.
Вином червоним сонце ллється,
Та не привітний падолист.
Він більше хмуриться, а ніж сміється,
Для грудня вже готує хмиз.
Минає осінь майже непомітно,
Короткий день і вечір гордий пан.
Ще листям не набавилися діти,
А вже у двері стукає зима.

© Наталія Лисенко

Давайте зимувати разом

Давайте разом зимувати!
Зимою хочеться писати теплі слова, зігріваючи кожен рядок і передавати приємне почуття затишку комусь, хто хоче зігрітись. Щоб читаючи, відчувалось ніби ти тримаєш в руках гаряче горнятко з кавою і кожне слово зігрівало, як ковток улюбленого напою.
Давайте зимувати разом.
Щоб зимно не було в душі, навколо більше ділитись посмішкою, обіймами. Щоб холодність не перейшла у звичку, надихавшись холодним повітрям – зберігайте свій внутрішній вогник добра, любові, ніжності.
Давайте зимувати разом.
Нехай завтрашній ранок почнеться з очікування свята, очікування перемоги, а головне з віри! Хай день відчується по новому, щоб всі дива здійснились одночасно. Ми будемо щасливими, ми і зараз щасливі, просто недостатньо усвідомлюємо на скільки.
Давайте зимувати разом.

© Наталія Лисенко