Тарас Несміх
40 років, м. Рівне, Україна
Авторська поезія у прозі
Творча робота
“Музикант і ненароджена мелодія” (Тарас Несміх),
“Поезія блукання” (“Лабіринт”) (Тарас Несміх)
Результат
Перше місце (97 балів)
Міжнародний конкурс Різдвяна Зірка. 3‑й сезон
Щоб ставати відомими артистами, долучайтеся до програми просування талантів Alley of Stars Promo. Створюйте онлайн портфоліо за програмою Hollywood!
Музикант і ненароджена мелодія
Ти будеш кликати мене і плач твоїх струн мене раптово розбудить. Занурившись у хащі ідей, шукатимеш мене серед хаосу звуків. А коли, втомившись від марних пошуків, подивишся у небо – то побачиш там мене в обрисах поодиноких хмар. Я відчую твій поклик. І кораблем до тебе попливу. О, мій берегу, який я так шукала в океані неба. Ти – і вітрила мої, і вітер попутний. Я знала, що наша зустріч неминуча. І не спинять мене буйні хвилі твоїх сумнівів, рясні зливи помилкових рішень. Адже ти мене побачив. І що ближче я підпливатиму, то сильніше наростатиме в тобі напруга. Все чіткішими ставатимуть обриси моїх вітрил і проникливіше зазвучать твої струни. Я руйнуватиму тишу, що тривалий час між нами була стіною; нищитиму дамби усіх перепон. І поринуть з твоєї тремтячої руки переможно ноти – у шквалі розкиданих пензлів, у вихорі зім’ятих листків, в сльозах твоїх почервонілих очей. Я розкриватимуся в тобі криком. І падатимуть на полотно життя усі твої наболілі рани; розлітатимуться у вибухах акордів скривджені птахи колишніх поривань твоїх. Я обгорнуся крилами твоєї душі. І бачитимуть усі наш політ – серед хмар, у полум’ї тривожного суму… там палатиме наше спільне серце.
Ти просто мене поклич.
12.07.2022 р.
© Тарас Несміх
Поезія блукання (Лабіринт)
Сирість – стара мешканка кам’яного сховища;
Страх – вартовий, який стоїть на сторожі спокою в безлюдному храмі.
Розчавлений журбою день
У тишу вбрався, потемнів від суму.
Не стало гамору, веселощів, пісень.
Лиш холод скам’янілих стін і думи.
Попереду нелегкий шлях,
Відлунням тишу заповнюють кроки.
Свічки в кривавих пелюстках
Дороговказами розбіглись вздовж дороги.
Вона за мною йде одна тепер –
Самотня, згорблена і квола.
В її очах – пустелі крижаних озер,
А стогін протягу – її одвічний голос.
Неначе зорі вогняні –
Смілі думки, ідеї, поривання –
У храмі сліз і чорної журби
Мостом лягли над темінню провалля.
Прийдешня днина, а за нею друга –
Лунають без кінця самотні кроки.
Знімає сон либонь потуга,
Сумна хода і кам’яна дорога.
…Круті сходи вели в підвальне приміщення через осяяний смолоскипами тунель. Скрізь лежали пожовклі листки клена. Одного і того ж клена. Не було видно, як він ріс. Доказ його існування – лиш опале листя під ногами. Стіни тунелю – вологі, м’які на дотик – нагадували стінки кишківника велетенської змії, яка обвивала стовбур дерева. Коли сходи закінчилися, до ніг підступила рідина зеленуватого кольору. На ногах почали з’являтися опіки. Довелося прискорювати крок. Серце оповила тривога. Рідина роз’їдала ноги, не залишаючи шансів на порятунок. Це кінець! Кінець! Останнім було лиш одне бажання – віднайти якнайшвидше храм – і швидка хода перетво-
рилася на біг…
…Як зачаровує відданість поставленій меті. Нехай усе навколо моторошне: безлюдна келія з порожніми стінами, зі стелі якої звисають краплини слизу. Першим у келію припливло серце – і потік благодаті обгорнув його турботливим вогнем. За ним у вхідний отвір проникли очі – й одразу засвітилися від захоплення. Хіба можуть переказати вуста, що вони бачили тієї миті!? Стіни тунелю стали немов прозорими. Було видно, як на воді розливався місяць. Сирість ще присутня тут, але тепло цієї ночі її перемагало. Хвилю за хвилею приганяв до берега вітерець. Це була осінь! Осінь! Тиша продовжувала туманним маревом плодити ілюзії. Але натхненні повіки розвіювали їх.
Було видно, як на тлі темної ночі палала маленька свічка. Скрізь хвилі і бризки води. Боже, як вона палала цієї миті! Нескоримий вогонь коливався од вітру і вода, мов отрута, завдавала йому страждань. Але він не зникав. Навпаки, проймався ще більшим пориванням і силою. Скільки ж цих химер, що плодить туман! Як же хочуть вони відняти у свічки цей промінчик сили! Але тепло цієї ночі перемагало їх. Вони не могли більше наводити страх і щезали, щезали, щезали…
…. Човен повільно плив по воді. Він здавався мініатюрним на тлі велетенського моря. Але це була його стихія. Він міг плисти будь-куди. І скрізь було до нього ласкавим море. І вже позаду страждання, зневіра і вузькі тунелі. Попереду – воно! Безкрайнє, неосяжне, і таке тепле. Море. Мо-оре-е-е! Море…
30.10.2021 р.
© Тарас Несміх
ДОКУМЕНТИ КОНКУРСІВ ОПТИМАЛЬНІ ДЛЯ АТЕСТАЦІЇ
ВСІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДОДАЮТЬСЯ В НАЦІОНАЛЬНИЙ ТВОРЧИЙ ФОНД
ТАЛАНТИ ПРОСУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ, ЄВРОПІ І В СВІТІ
УЧАСНИКИ ОТРИМУЮТЬ ДОПОМОГУ ВІД МЕЦЕНАТІВ
Ви можете подарувати Меценатську нагороду (одну чи декілька), яка з відповідними цифрами з'явиться на сторінці учасника, а кошти працюватимуть на просування талановитої людини (колективу).
Хто вже отримав меценатську нагороду?
ВЗЯТИ УЧАСТЬ В КОНКУРСІ
Допомога талантам
Всеукраїнські і міжнародні конкурси в Творчій екосистемі Алея Зірок України.
__________СЬОГОДНІ В ПРОМО
Якби не було тебе...
Обрій в її очах
Я відчувала те саме
Дівчинка з Місяця
Ілон Маск – марсіанин
