Галина Купіна
VIII вікова категорія, м. Селидово, Україна
Авторська проза
Творча робота
“У будинків душа дитяча” Галина Купіна)
Вчитель Аліна Харламова
Результат
Перше місце (99 балів)
Публікація на Алеї Зірок
Міжнародний конкурс Різдвяна Зірка. 3‑й сезон
Щоб ставати відомими артистами, долучайтеся до програми просування талантів Alley of Stars Promo. Створюйте онлайн портфоліо за програмою Hollywood!
У будинків душа дитяча
Присвячується дітям Маріуполя
Я – Андрійко. Мені 5 років і я живу у великому будинку, на п’ятому поверсі. Як я запам’ятав наш поверх? Це легко. Мені років п’ять і поверх п’ятий. А ще я знаю, як називається наше місто і вулиця: місто Маріуполь, вулиця Сонячна.
Місто дуже гарне, в ньому є великий завод, “Азовсталь” називається, там мій тато працює. Місто велике, а ще є море.
Ми на вихідних з батьками гуляємо на набережній, а ще в парку “Веселка”. А на новорічні свята мама водила мене на ялинку та виставу в театрі. Він такий великий, навіть більше нашого будинку. А ще тато інколи бере мене на рибалку, я допомагаю йому ловити бичків. мені так смішно: як це бичок може плавати в морі та чіплятися на гачок? Бичок, він же великий, з ріжками, плигає та мукає “му”? Не вірите? Я в селі у бабусі бачив.
А ще у нас в дитсадочку об’явили оцей, карантин. Мені зовсім не подобається це слово, бо карантин не пускає мене до моїх друзів Мишка та Світланки. Я з ними в дитсадок разом ходжу, а після садочка ми разом гуляємо в дворі, бо живемо у сусідніх будинках. Я вже за ними скучив. А ще скучив за нашою вихователькою. Тамара Степанівна хоч і строга, але добра, не кричить, гарно малює ведмедика, вчить нас різним пісням.
А ще я дуже допитливий, мені все цікаво, про все хочеться дізнатись. Ну, наприклад, як виростають будинки, такі великі, як наш? А чи є в будинках очі? Чи може будинок говорити? А що під ним? Чи є казка про будинок?
Багато казок мені бабуся та мама розповідали: про Івасика Телесика, про Колобка, про гидке каченя та багато про що, а ось про будинок ніколи!
Так я мамі надокучив з цією будинковою казкою, бо нудно на тому карантині, що вона каже: “Добре, Андрійко, сідай, я тобі казку про будинок розповім”.
Я дуже зрадів: “Про наш?”
“Так, про наш та про сусідні теж…
Давненько, тебе ще не було, а я була трохи більша за тебе, на цьому місці був великий пустир. А на ньому – лише чагарник, камиш, бур’ян та купи сміття, тут навіть птахи не літали, бо таке все було захаращене. Тоді в місті будували великий завод. Бачив великі труби?”
“Авжеж, там, де тато працює, “Азовсталь” називається”.
“Так синку. Вирішили люди розчистити цей пустир та побудувати багатоповерхові будинки.
Побудували одного будинка, а місця ще багато. Тоді ще одного. А потім ще два.
Скільки всього будинків?” – питає мама. Це вона хоче перевірити: слухаю я чи ні.
А я уважно слухаю та кажу: “Всього чотири будинка будували”.
“Вірно, будинки-красені стояли один навпроти іншого та гадали: а всередині що збудують? Будинки раділи, коли в них заселялися люди, коли приїжджали вантажні машини і вивантажували скарб, а діти вистрибували з автівок з кішечками або іграшками.
Вікна – очі будинків – радісно блищали та переморгувались: дивись, які люди будуть жити тут. Люди прикрашали кімнати, балкони, вікна кольоровими шторочками та різними квітами. В когось на підвіконні кішечка зігрівається на сонечку. А ось діти роздивляються, що там надворі: може друзі вийшли гуляти, то й собі треба відпроситися у батьків на вулицю.
На перших поверхах будинків люди не живуть, бо там розташовані різні установи. Наприклад, в нашому – великий магазин “Квіти”, навпроти – “Аптека”, зліва – супермаркет “Сільпо”, а справа – “Ощадбанк”. Мешканці так звикли їх називати: Квітковий, Аптечний, Ощадівський, Сільповський, що замість номеру будинка говорять його ім’я. Ми живемо в Квітковому; твій найкращий друг Мишко – в Аптечному; Світланка – в Сільповському, а Тамара Степанівна – в Ощадівському.”
Мама розповідає, а я виглядаю у вікно:
“Мама, ти ж обіцяла казку!”
“Зараз починається казка…
Одного ранку, навесні, першим прокинувся Сільповський. Очі-вікна протер, бачить якийсь рух у дворі: машини з ковшами, трактор, вантажні машини з обладнанням, самоскиди та автобус з людьми в помаранчевих касках.
Тут і сусідні будинки попросинались, питають один одного: що трапилось, що за гуркіт, ще один будинок будуть будувати? Троє засмутилися. Ощадівський: мабуть, величезний банк, все закриє, а мене всі покинуть… Аптечний: мабуть, лікарня, і сирени швидкої не дадуть спати вночі… Сільповський: мабуть, торгово-розважальний центр, про мене всі забудуть… Лише Квітковий радіє: “Та що ви! Тут буде щось красиве, радісне, приємне і для всіх корисне!”
Троє буркунів подивилися на нього: у тебе завжди одні квіточки та свята на умі!
Час плинув.
Будинок підіймався дійсно не такий, як ці четверо. Котлован невеликий, сам будинок невеликий, але широкі скляні двері, великі вікна, а поверхів всього два. Навкруги будинку доріжки розмітили; дерева, квіти насадили. Зробили пісочницю, грибки, навіси, гойдалки, різних дерев’яних звірів і навіть дерев’яний казковий будиночок, пофарбований у різні кольори. Чотири будинки дивляться та дивуються: якийсь чудний будинок.
В кінці літа в цей загадковий будинок великі вантажні машини привезли багато-багато великих коробок, ящиків та пакунків, піаніно, високі квіти у великих горщиках. І ось будівництво цього загадкового будинку закінчено; скрізь переливаються різнокольорові кульки, навіть на деревах. З вікон чути приємну музику.
І раптом побачили чотири будинки, як із них вийшли веселі та щасливі діти з батьками, святково вбрані, з букетами квітів, та направилися у той самий загадковий дім, який виявився дитячим садочком “Веселка”.
Три будинки-буркуни почали радіти, що все так добре сталося, а більше всіх радів Квітковий, бо приготував багато квітів та кульок!”
Казка скінчилась. Я зрозумів, що мама розповіла про мій улюблений дитячий садок. І питаю в мами: “А ми з Мишком під сходами на першому поверсі бачили якісь таємничі двері. Вони завжди закриті і нам туди боронять підходити. Мама, там мабуть сховані скарби!”
А мама сміється: “Ні, Андрійко, там підвал, туди складають різні непотрібні речі. Не треба туди ходити, бо там темно і холодно.”
Ми обіймаємося та дивимося у вікно: сонечко сідає, ліхтарики засвічуються, і на вулиці і у вікнах. Мама каже: “Ось виростеш, синку, та будеш казочки своїм діткам розповідати”. Мені чудно з її слів: я ж уже виріс, та діточок в мене немає, але вірю мамі, вона завжди правду каже. Я лежу в ліжку, дивлюся у вікно на свою зірочку і мені сниться казка…
Аж раптом моє ліжко підстрибнуло, а з вікна скло розсипалося на маленькі скельця, як в іграшці-калейдоскопі. Над будинком літало щось велике, чорне і страшне. Воно так гуло, що навіть під подушкою було дуже-дуже гучно. Аптечний загорівся та чомусь розсипався: він же з цегли?! А як же Мишко, його сестричка Маринка та собачка Бім?! А в небі гримить і дощу немає… Повинно ж бути – якщо грім, то і дощ!.. Чую татів голос: “Натусю, бери Андрійка, все необхідне та йдіть до “Веселки”, а я на завод. Не хвилюйся, все буде добре!”. Мама говорить: “Синочку, вставай, одягайся”. А сама щось похапцем кидає у велику сумку.
Тепер я знаю, що мама казала правду про підвал: тут темно і холодно. Я хочу додому. В своє ліжечко. До своїх пухнастих друзів: ведмедика Вінні та песика Боні. Мені дуже сумно, та я не плачу, щоб маму не засмучувати. Вона мене обіймає, цілує та заспокоює: “Все буде добре, синку”… Але вночі я бачив, що вона плакала. Я хочу її заспокоїти та кажу: “Мама, хочеш, я тобі казку розповім?” Вона гладить мене по голові: “Розповідай, синку”.
І я розповідаю: про наше гарне місто, про море, гарні будинки. Вони різнокольорові: Квітковий – в квітках троянд, тюльпанів, чорнобривців; Аптечний – в голубих хвилях; Сільповський, як обгортки цукерок, яскравий та різнокольоровий; Ощадівський – сріблястий. Розповідаю про наш двір – він весь у квітах, про сонечко, про блакитне небо і, звичайно, про “Веселку”. Про “Веселку” тут, на землі, з музикою, сміхом, радістю та про веселку там, в синьому небі, після грому та дощу.
© Галина Купіна
ДОКУМЕНТИ КОНКУРСІВ ОПТИМАЛЬНІ ДЛЯ АТЕСТАЦІЇ
ВСІ ТВОРЧІ РОБОТИ ДОДАЮТЬСЯ В НАЦІОНАЛЬНИЙ ТВОРЧИЙ ФОНД
ТАЛАНТИ ПРОСУВАЮТЬСЯ В УКРАЇНІ, ЄВРОПІ І В СВІТІ
УЧАСНИКИ ОТРИМУЮТЬ ДОПОМОГУ ВІД МЕЦЕНАТІВ
Ви можете подарувати Меценатську нагороду (одну чи декілька), яка з відповідними цифрами з'явиться на сторінці учасника, а кошти працюватимуть на просування талановитої людини (колективу).
Хто вже отримав меценатську нагороду?
ВЗЯТИ УЧАСТЬ В КОНКУРСІ
Допомога талантам
Всеукраїнські і міжнародні конкурси в Творчій екосистемі Алея Зірок України.
__________ЗОРЯНИЙ ЖУРНАЛ
Персональні сторінки творчих людей і колективів в Зоряному журналі. Покажіть ваш талант світові. Долучайтеся прямо або через будь-який наш конкурс сьогодні!
СЬОГОДНІ В ПРОМО
Обрій в її очах
Я відчувала те саме
Дівчинка з Місяця
Ілон Маск – марсіанин
